без допомоги

1) without; out of; no

2) ( крім) to; minus, less

pron (pl themselves)

себе, собі, -ся, -сь; само, сам, сама (про речі й тварин)

* * *

pron (про предмети, тварин, іноді про дітей) refl себе, собі, собою, -сь, -ся; себе, собі, собою; emph сам, сама, саме; сама, саме, уособлення ( чого-небудь); у сполученні з прийм: ( all) by itself самостійно, без сторонньої допомоги один; самотньо; на відстані

1) позбавлений допомоги; без допомоги

2) неозброєний (про очі)

* * *

1) позбавлений допомоги, без ( сторонньої) допомоги

2) неозброєнний ( про око)

pron (про предмети, тварин, іноді про дітей) refl себе, собі, собою, -сь, -ся; себе, собі, собою; emph сам, сама, саме; сама, саме, уособлення ( чого-небудь); у сполученні з прийм: ( all) by itself самостійно, без сторонньої допомоги один; самотньо; на відстані

СПЕКУЛЯТИВНЕ ( від лат. speculor - спостерігаю, споглядаю) - умоглядне поєднання мислення і споглядання О. б'єкти свідомості людини даються у спогляданні. Оскільки існують об'єкти чуттєві і надчуттєві, то і споглядання має дві відповідні форми. З одного боку, це - чуттєве споглядання, яке доводить до свідомості чуттєвий світ. З другого - сприйняття свідомістю об'єктів абстрактних, загальних, що становлять зміст понять, категорій, ідей, потребує іншої форми споглядання, яка розроблялася в історії думки у вигляді інтелектуального споглядання, інтуїції. Багато філософів Античності, Середньовіччя і Нового часу таким чином намагалися визначити специфіку філософського знання, відрізняти його від буденного чи спеціально наукового знання. Для Канта С. - це пізнання чистим розумом або мисленням без допомоги відчуттів. Вся діалектика Канта, його вчення про паралогізми, антиномії та ідеал чистого розуму є критикою такого знання. Пізнання одним розумом він вважає неможливим, але й не заперечує синтетичної функції розуму, якщо вона обмежується досвідом. Теоретичною підставою погляду Канта була думка, що мислення і споглядання абсолютно несумісні, що не може бути інтелектуального споглядання, а може бути лише чуттєве. Для Канта поняття, категорії мислення - це пусті форми, зміст, який і є предметом споглядання, - поставляють чуття. На відміну од Канта, у Фіхте і Шеллінга інтелектуальне споглядання є основним способом осягнення філософських об'єктів. Гегель по-іншому тлумачив С., ніж Кант: воно - один із видів мислення: на відміну від розсудкового (розмежовує визначеності і протилежності) і негативно-діалектичного (здійснює іманентний перехід визначеностей у свою протилежність), С., або позитивно-розумне, осягає єдність визначень у їх протилежності. На відміну від релятивізму - негативної діалектики, Гегель вважав, що діалектика приводить до певного результату, оскільки поняття мають позитивний зміст, а отже, і заперечення їх - не просте відкидання, а інше позитивне поняття. В цьому докорінна відмінність від Канта: поняття у Гегеля не пусті форми мислення, а змістовні О. тже, мислення повинно бути поєднане з абстрактним спогляданням, щоб суб'єкт сприйняв зміст поняття. Але таке інтелектуальне споглядання Гегель категорично заперечує. С. є атрибутом чистого мислення, тоді як воно - поєднання мислення з загальним спогляданням. Без споглядання об'єкт мислення не може бути даний свідомості суб'єкта і пізнаний. Саме поняття умоглядного С. двоїсте, як видно із структури слова. Іноді Гегель ототожнював чисте споглядання і чисте мислення, але при цьому перше зникало, втрачало специфіку. В післягегелевській філософії існування С. заперечувалося - у Фоєрбаха, Конто, в марксизмі. Підстав для такого заперечення кілька. По-перше, С. доволі часто абсолютизувалося, що згодом надало терміну "С." негативного значення, як і однойменній операції в торговій діяльності Д. ругою підставою була слабка емпірична і методологічна база філософського і спеціально-наукового знання. Внаслідок цього багато понять формувалися з перевагою мислення над чуттєвими даними, поставали згодом як штучні конструкції, далекі від реальної дійсності В. ідкидається С. і тому, що в традиційній філософії воно було способом осягнення таких реальностей, як Бог, світовий розум, платонівські ідеї тощо.

1) поет. самітний, самотній; одинокий

2) відокремлений, усамітнений

3) занедбаний, покинутий, рідко відвідуваний

4) жарт. самітна; незаміжня, неодружена; овдовіла

* * *

1) пoeт. самотній

2) відокремлений; на відшибі; пoeт. занедбаний, занехаяний, відвідуваний

3) самотня, незаміжня або овдовіла

4) замкнутий, відлюдний, нетовариський

5) єдиний

1. adv

1) на поверхні (чогось); на тілі (чиємусь)

2) потім, відтак

2. prep

1) на

2) після дієслів to be, to count, to depend, to look, to stand, to stay та ін. і після прикметника confident

3) указує на рух угору або на перебування вгорі

4) з

* * *

1) = on II (часто більш книжним, але в деяких випадках, наведених далі, використовується частіше, ніж on)

2) після дієслів to count, to depend, to look, to be, to stand, to stay I came upon the right answer by accident я випадково знайшов правильну відповідь

3) вказує на рух вгору або місцезнаходження вгорі (замінює up on)

4) в деяких географічних назвах на: Burton upon Trent Бертон-на-Тренті

1) = on II (часто більш книжним, але в деяких випадках, наведених далі, використовується частіше, ніж on)

2) після дієслів to count, to depend, to look, to be, to stand, to stay I came upon the right answer by accident я випадково знайшов правильну відповідь

3) вказує на рух вгору або місцезнаходження вгорі (замінює up on)

4) в деяких географічних назвах на: Burton upon Trent Бертон-на-Тренті

en\ \ macrograph

ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД - сукупність думок про навколишній світ і його закони. З. г. стосується думок, які склалися стихійно в процесі життєдіяльності людей та мають характер самоочевидності. З.г. є безпосереднім, загальнодоступним знанням, набутим без допомоги спеціальних пізнавальних процедур і методів. З.г. легко витісняється з невластивих йому сфер з утвердженням науки та зростанням її соціального статусу. Крім цього, закріплені в схемі З.г. знання, зазнаючи тиску з боку науки, також зазнають певних змін. З.г. змушує критично оцінювати витвори фантазії та нестримні новації, спонукає ретельно опрацьовувати гіпотези, тим самим перешкоджаючи необґрунтованому відкиданню усталених у науці поглядів чи споконвічних відшліфованих життєвих ідеалів. З.г. невіддільний від здорового розсудку, що його Гольбах визначав як такий спосіб розмірковування, якого досить, щоб можна було розібратися в найпростіших істинах і відкинути нісенітниці. Твердження З.г. про дійсність та принципи орієнтування в ній слід віднести до того масиву світоглядного знання, який утримується свідомістю як щось само собою зрозуміле, дорефлексивне й позакритичне. Ці твердження є ефективними в стандартних життєвих, практичних і пізнавальних ситуаціях. Але ця спорідненість З.г. зі стандартністю відразу обертається великою перешкодою, як тільки індивіди або людські спільноти потрапляють у ситуацію, що потребує нагальної відповіді на виклики життя й цивілізації.

МАТЕРІАЛІЗМ ( від лат. materialis - речовинний) - філософське вчення, згідно з яким матерія первинна, а свідомість, дух - вторинні. Дане співвідношення має насамперед просторовий і часовий зміст: свідомість притаманна не всій матерії, а лише окремим її утворенням; спочатку існує матерія, а потім в ній виникає дана властивість. З її появою принцип М. змінюється і доповнюється новим: матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них; матерія існує незалежно від нашої свідомості. Але коли матерія незалежна від свідомості, то і, навпаки, свідомість незалежна від матерії, і замість монізму виходить дуалізм. Тому потрібне уточнення, яке є у Дицгена: людський орган пізнання - це частка природи, що відображає інші частки природи. М. полягає у тому, що останні, які не мають у собі свідомості, виникають раніше і існують незалежно від людини - носія пізнання Д. ане відношення знову змінюється, якщо йдеться про суспільство, де незалежно від свідомості одних існують свідомості інших людей. Історичне, суспільне буття - це діяльність, а вона визначається структурою: мета - засіб - результат, перша вихідна ланка якої має ідеальний чи духовний характер. Суспільне буття опосередковане свідомістю. Тому історичний матеріал вимагає заглиблення в такі шари людської істоти, які не залежать від свідомості, а передують їй і визначають її. їх складає тілесна природа людини, її фізичні, матеріальні потреби, які не можна задовольнити без допомоги свідомості, але які від неї не залежать, їй передують, - потреби в засобах життя (їжі, одязі, житлі і т.п.). Зазначена структура діяльності стає такою: матеріальні потреби - цілі - засоби - результати. Подібні потреби існують завжди, випливають з людини як природної істоти, природа постачає також в кінцевому підсумку і матеріал для знарядь та продуктів праці. В цьому і полягає істина матеріалістичного розуміння історії Ч. им менше розвинуте суспільство, тим більшою мірою залежить воно від матеріальних потреб і компонентів життя і навпаки. Коли пізнання і діяльність набувають планетарного характеру, стають сумірними з геологічними силами землі, матеріальне і духовне стають рівноправними факторами, втрачають свою абсолютність. Це відбувається в тій реальності, яка носить назву феномена ноосфери (сфери розуму). М. з відношенням "первинності - вторинності" зберігає своє значення на периферії ноосфери, в тих межах, де перероблена дійсність стикається з дійсністю неосвоєною - як в оточенні людства, так і в ньому самому.

МОВА НАУКИ - синтетичне поняття методології науки, що поєднує у собі всі мовні засоби, які вживаються у науці для виразу здобутих знань на конкретно-історичному етапі її розвитку. Сучасну М.н. характеризує широке використання математичних формалізмів і абстрактних структур, що їх описують логіка і математика. Тому в ній розрізнюють як складові частини природну і штучні мови, в т.ч. формалізовані мови, які надбудовуються над природною мовою з метою вдосконалення окремих її фрагментів. При аналізі М.н. вичленовують дві підмови - мову спостереження і мову теорії. До мови спостереження включають ті твердження науки, які формулюють результати спостереження й експерименту; до мови теорії відносять твердження, які є наслідком логічних міркувань. Мовою спостереження виражають властивості предметів, що виявляються органами відчуттів чи експериментальними приладами (напр., властивості "холодний", "твердий", "зелений" тощо). Мовою теорії формулюють твердження про властивості предметів, які не можна безпосередньо спостерігати (кривизна простору, парність, спін елементарних частинок). Головна ідея розчленування М.н. на підмови полягає в необхідності точнішого встановлення логічних зв'язків між теорією й експериментом. Логічний емпіризм спотворено тлумачить ці поняття; він відкидає природну мову як основу М.н., намагаючись цілком замінити її штучною. Це проголошується єдиною метою філософського дослідження. Представники логічного емпіризму твердження мови спостереження вважають твердженнями про безпосередньо дане, те, що може бути пізнане без допомоги абстрактного мислення; лише ті теоретичні положення вони визнають для науки, які можна звести до тверджень про безпосередньо дане. Ці погляди на М.н. не підтвердились спеціальними розробками, що були здійснені сучасною методологією науки.